Десять років тому…
Я стояла у старому, порожньому коридорі, де сонячне світло ледве пробивалося крізь високі вікна. Пил стелився на підлозі, і він здавався ще холоднішим у цій порожнечі. Я пам’ятаю, як моє серце калатало, хоча я робила вигляд, що стою впевнено. Він сидів там, спиною до світла, але як завжди — увага була на ньому. Чон Гувон. Його постава ледве рухалася, а очі, темні й пронизливі, знаходили мене миттєво. Я відчула, як холод прокотився від плечей до пальців ніг, але не змогла відвести погляд. —Ти… прийшла сюди не просто так, — його голос був тихий, але чіткий, ніби кожне слово мало вагу.
Я вдихнула, намагаючись заглушити страх:
—Я… хочу укласти угоду. Він нахилив голову, оцінюючи мене. Його брови злегка піднялися, а легка посмішка з’явилася на обличчі — холодна, іронічна.
—Угода? — промовив він, ледве чутно, майже граючись словами. —Добре. Але пам’ятай: це не гра. Коли його очі зустріли мої, я відчула, що він бачить більше, ніж дозволяє мені бачити.
—Ти впевнена, що готова, — сказав він тихо, —бо після цього все зміниться. Я кивнула. Не словами, а всім серцем.
Він торкнувся моєї руки — легкий, холодний дотик, але він залишив слід, що проймав мене наскрізь.
*** Роки потому Він з’являвся у моєму житті несподівано, мов тінь, що переслідує тебе все життя. Його холодна присутність завжди змушувала серце стискатися, а думки — плутатися. Але інколи він відкривався, зовсім трохи, і тоді здавалося, що під його суворою маскою ховається щось більше — і я завжди хотіла це знайти. Я пам’ятала його погляди: спочатку непроникні, холодні, майже байдужі, а потім — ті, що обпалювали мене внутрішньо. Його манера говорити, так коротко і чітко, навіть в одному слові могла передати тисячі думок. Він не дарував слів даремно. І я завжди ловила кожну його фразу, наче це було повітря, без якого неможливо жити.

Я стояла на тому самому місці, де ми уклали угоду десять років тому. Вітер грав моїм волоссям, холод пробирав до кісток. І він з’явився. Чон Гувон — тихо, майже непомітно, але його присутність заповнила весь простір. —Пам’ятаєш нашу угоду? — спитав він, дивлячись прямо в очі. Його голос холодний, але я відчула той самий легкий жар, що завжди ховався під його спокоєм.