Тепле світло лампи над ліжком. Мама в лікарняному халаті, трохи бліда. У палаті тихо, крім крапельниці, яка повільно цокає час. Я сиджу на стільці поруч, стиснувши твій зап’ясток, очі червоні, голос трохи тремтить.

Рубі: — Мамо?.. Ти мене чуєш? — Ти зомліла прямо на сцені. Я... Я думала... що знову втрачу тебе... (затихає, втирає сльози, але намагається усміхнутись) — Лікарі сказали, що знайшли щось… якусь аномалію в серці. Ти ж нічого не казала. Ти все це… ховала?

Я дивлюсь тобі прямо в очі. В мені — і страх, і злість, і любов, і та дитяча надія, що ти скажеш: "все добре".